Реалізація майна банкрута

Реалізація майна в ліквідаційній процедурі на практиці викликає багато запитань, в тому числі щодо порядку проведення аукціону в процедурі банкрутства.

Дане питання було предметом детального дослідження в постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2017 у справі № 38/5005/5752/2012.

Як було встановлено в судовому порядку, постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2012 КВЖРЕП Ленінського району, м. Дніпропетровськ, визнано банкрутом та, зокрема, призначено ліквідатором банкрута  арбітражного керуючого Барановського О.М.

З метою продажу спірного майна, між КВЖРЕП Ленінського району в особі ліквідатора Барановського О.М. та суб’єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Санжаревським І.А. укладено договір на проведення незалежної оцінки майна банкрута, та проведено оцінку спірного нерухомого майна 15.11.2012, про що 25.11.2012 складено відповідні звіти, які було використано ліквідатором-арбітражним керуючим Барановським О.М. під час продажу майна.

Між ліквідатором-арбітражним керуючим Барановським О.М. та Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» 27.11.2012 було укладено договір доручення на організацію та проведення відкритих біржових торгів (аукціону) з продажу майна, що належить банкруту — Комунальному виробничому житловому ремонтно-експлуатаційному підприємству Ленінського району Дніпропетровської міської ради.

На виконання зазначеного договору, 27.12.2012 проведено відкриті біржові торги, за результатами яких продано спірне майно.

В той же час, судом встановлено, що рішенням сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 територіальна громада, в особі органу місцевого самоврядування  розпорядилася нерухомим майном що їй належить,  а саме – передала з балансу КВЖРЕП Ленінського району на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» спірні об’єкти нерухомого майна.

Однак, рішення сесії Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 КВЖРЕП Ленінського району в повному обсязі не виконано, адже на час визнання боржника – КВЖРЕП Ленінського району банкрутом майно обліковувалось на балансі підприємства, хоча і за відсутності правових підстав.

Крім того, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі № 7/5005/15290/2011 до порушення провадження у справі про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району та проведення торгів з продажу нерухомого майна в ліквідаційної процедурі, зобов’язано  боржника передати на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради спірні об’єкти нерухомості. 

У зв’язку з чим ВГСУ було зроблено висновок, що сам по собі встановлений факт невиконання рішення міської ради та рішення господарського суду про передачу спірного нерухомого майна іншому комунальному підприємству не може слугувати підставою для висновку про відсутність обов’язку органів управління КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська виконати волевиявлення територіальної громади щодо передання вказаного майна на баланс іншого комунального підприємства і про те, що ліквідатор має право вільно розпоряджатися нерухомим майном яке належить територіальній громаді, якщо про вказаний обов’язок ліквідатору було достеменно відомо. 

Як наслідок, будь-які правові підстави для включення комунального нерухомого майна до ліквідаційної маси та його продажу у ліквідатора були відсутні; останній взагалі не мав права вчиняти будь-які дії, пов’язані з реалізацією та відчуженням спірного комунального майна на біржових торгах.

Правовими наслідками визнання біржових торгів недійсними є  визнання недійсними відповідних договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна, що укладені за результатами таких торгів, вказані договори купівлі-продажу є на думку суду касаційної інстанції кінцевим результатом оформлення  результатів відчуження нерухомого майна на відкритих  біржових торгах.       

Крім того, ВГСУ зазначено, що враховуючи обставини знаходження КВЖРЕП Ленінського району м. Дніпропетровська в процедурах банкрутства, спір про визнання результатів відкритих  біржових торгів в ліквідаційної процедури недійсними може бути  розглянутий тільки в межах справи про банкрутство № 38/5005/5752/2012, тобто, він не може бути розглянутий судом в іншій справі, у тому числі, за віндикаційним позовом.

Інша правова позиція викладена в Окремій думці на постанову Вищого господарського суду України від 14.03.2017 у справі № 38/5005/5752/2012.

По-перше, зазначено про порушення процесуального порядку розгляду заяв та скарг у справі про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району, адже у даній справі розгляд скарги на дії ліквідатора Барановського О.В., що містила вимогу про визнання недійсними результатів проведених в межах ліквідаційної процедури боржника біржових торгів відбувався за відокремленими провадженнями в одному судовому засіданні, за результатами розгляду яких було винесено єдину ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/5752/2012.

Між тим, відокремлені провадження, що здійснюються господарським судом у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство та безпосередньо її стосуються, мають свій предмет розгляду, а також специфічну матеріально-процесуальну основу.

Так, розгляд майнових спорів з вимогами до боржника (ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство), розгляд заяв конкурсних та поточних кредиторів (ч. 15 ст. 16, ст. ст. 23, 28 Закону про банкрутство), визнання недійсними правочинів (договорів) та оспорення майнових дій боржника, вчинених в підозрілий період (ст. 20 Закону про банкрутство), вирішення спорів, що виникають при організації та проведенні аукціону (в тому числі скарги на дії ліквідатора) (ч. 8 ст. 44 Закону про банкрутство), спорів про визнання мирової угоди недійсною або її розірвання (ст. 82 Закону про банкрутство) є відокремленими провадженнями у справі про банкрутство та вирішуються господарським судом окремо від основної справи. Відповідно їх розгляд має відбуватися відокремлено один від одного, а не в єдиній процедурі за наслідками якої виноситься єдиний судовий акт.

Розгляд скарги на дії ліквідатора є по-суті адміністративною дією суду по вирішенню конфлікту в основі якого лежить виконання, не виконання, або неналежне виконання арбітражним керуючим покладених на нього повноважень. У даному випадку  відсутня необхідність вирішення спору по суті або спору щодо права, або де взагалі відсутній спір про право, що має місце у спрощеному процесі, тобто в межах основної справи про банкрутство. 

Зовсім інше стосується спорів про право або визнання правочинів недійсними, витребування майна, оскільки для їх вирішення необхідно застосовувати правила позовного провадження з використанням всього арсеналу правових засобів, регламентованих Господарським процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей процедури банкрутства, а саме порушення справи, залучення додаткових учасників (позивача, відповідача, третіх осіб), винесення судового рішення з огляду на розгляд спору по суті, його виконання та оскарження.

У зв’язку з чим, у даній справі розгляд заявлених вимог стосовно дій ліквідатора та визнання недійсними результатів біржових торгів слід було здійснювати в різних провадженнях.

Однак, місцевим господарським судом були досліджені різнорідні вимоги прокуратури Дніпропетровської області щодо скарги на дії ліквідатора та визнання недійсними результатів біржових торгів (визнано недійними 51 договорів купівлі-продажу об’єктів нерухомості майна боржника) в рамках одного провадження у справі.

Вищий господарський суд у постановах від 14.12.2016 у справі 904/3541/15, від 30.11.2016 у справі № Б-50/48-09 дійшов єдиного висновку про необхідність розгляду скарги на дії ліквідатора та заяви про визнання договорів купівлі-продажу реалізованого на аукціоні майна в рамках відокремлених проваджень   в окремих судових засіданнях. Суд касаційної інстанції вказав, що недотримання вказаного порядку порушує права та охоронювані інтереси заінтересованих осіб та учасників провадження у справі про банкрутство, а також суперечить положенням ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, що була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, оскільки порушує право на ефективний засіб юридичного захисту прав та свобод.

По-друге, звернуто увагу щодо умисного банкрутства КВЖРЕП Ленінського району, викликаного цілеспрямованими діями власника майна боржника – Дніпропетровської міської ради.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Господарського кодексу України, умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій згідно п. 1 наказу комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради №23-КВ від 26.02.2004 «Про зміну форми правового режиму майна, закріпленого за житлово-комунальними підприємствами» комунальне нерухоме майно закріплено за боржником на праві господарського відання.

В подальшому, власником спірного майна – Дніпропетровською міською радою – прийнято два пов’язаних рішення, а саме про: передачу з балансу  боржника на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» об’єкти нерухомого майна (02.03.2011) та про припинення юридичної особи боржника, шляхом ліквідації (29.07.2011).

При цьому, результатом прийнятих рішень Дніпропетровської міської ради стало порушення провадження у справі про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району в порядку ст. 51 Закону про банкрутство, з огляду на недостатність вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів.

У зв’язку з прийняттям рішення Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02.03.2011 щодо передачі іншому комунальному підприємству об’єкти нерухомого майна боржника за чотири місяці до прийняття рішення про його ліквідацію, що спричинило порушення справи про банкрутство боржника, можна діти висновку про умисне банкрутство КВЖРЕП Ленінського району, визначене ст. 215 Господарського кодексу України.

По-третє, зазначено про порушення судами попередніх інстанцій положень ч. 3 ст. 55 Закону про банкрутство з огляду на визнання недійсними результатів аукціонів на підставі незаконного включення до ліквідаційної маси відчуженого на спірному аукціоні нерухомого майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону про банкрутство, підставою визнання результатів аукціону недійними є порушення порядку його проведення, однак судами попередніх інстанцій відповідних порушень не встановлено,  у зв’язку з чим у даній справі може мати місце виключно віндикація, тобто реалізація права власника на повернення свого майна з чужого незаконного володіння.

У зв’язку з чим слід зазначити, що прокуратурою було обрано не правильний спосіб захисту прав та законних інтересів місцевої громади, оскільки у даному випадку мова йде фактично про витребування з незаконного володіння спірного майна, оскільки рішенням від 24.11.2011 у справі № 7/5005/15290/2011 з листопада 2011 року, спірне майно належить КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради та було незаконно відчужено в процедурі банкрутства.

Слід зазначити, що процедура проведення аукціону в процедурі банкрутства складається з чотирьох етапів: 1 – перед підготовка проведення аукціону (призначення ліквідатора, вибір організатора аукціону, оформлення проекту договору на проведення аукціону, узгодження умов реалізації заставного майна з забезпеченим кредитором, визнання організатора аукціону учасником справи про банкрутство) 2 – підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участи в аукціоні, внесення гарантійних внесків), 3 – процедура проведення аукціону та 4 – оформлення його результатів. Основна задача продажу майна боржника на аукціоні з боку покупця полягає у набутті права на укладення договору купівлі-продажу майна, що є об’єктом реалізації на конкурентній основі, з боку продавця (боржника) – у виявленні покупця та реалізації майна боржника за найвищою ціною.

Між тим, п. 2 ч. 3 ст. 55 Закону про банкрутство передбачено, що визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу.

Тобто, визнання результатів аукціону недійними є спеціальною умовою визнання недійним правочину, кладеного за його наслідками. У випадку ж неправомірності договору купівлі-продажу, його оспорення має здійснюватися на загально-правових підставах.

Отже, встановлена у даній справі судами попередніх інстанцій неправомірність включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника та його подальша реалізація не може бути достатньою та належною підставою для визнання результатів аукціону недійсними, оскільки ст. 55 Закону про банкрутство, передбачає, що це можливо виключно у випадку порушення порядку проведення аукціону.

Так, підставою для визнання недійсним аукціону, як самостійного правочину, є виключно порушення встановлених законодавством правил його проведення, зокрема процедури підготовки, проведення аукціону; правил, які регулюють сам порядок проведення аукціону; правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів аукціону.

По-четверте, висловлено позицію щодо встановлення місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції факту відсутності у боржника права господарського відання на спірні об’єкти нерухомості та неправомірне включення останніх ліквідатором до ліквідаційної маси й реалізації в процедурі банкрутства.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі № 7/5005/15290/2011 зобов’язано боржника передати на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради спірні об’єкти нерухомості боржника.

Між тим, державна реєстрація права господарського відання боржника проведена лише у 2013 році, тобто після його включення до ліквідаційної маси та продажу на спірних торгах.

На підставі вище встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за приписами ст. 136 Господарського кодексу України, ст. 26, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на момент включення спірного майна до ліквідаційної маси, останнє боржнику не належало, у зв’язку з чим, відбулося незаконне відчуження нерухомого майна в процедурі банкрутства.

Разом з тим, ч. 2 ст. 80 ГПК України передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав.

Як вбачається, у даній справі ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013 відмовлено у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» на дії ліквідатора боржника Барановського О.М. щодо незаконного включення до ліквідаційної маси спірного майна (об’єктів нерухомості).

В ході розгляду вказаної скарги, місцевим господарським судом в мотивувальній частині ухвали від 16.07.2013 зазначено, що ліквідатор боржника правомірно включив спірні об’єкти нерухомого майна до ліквідаційної маси, оскільки вони були закріплені за боржником на праві повного господарського відання та підлягають реалізації при здійсненні ліквідаційної процедури останнього. Вказані обставини справи й стали підставою відмови у задоволенні скарги КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Разом з тим вказане рішення від 16.07.2013 в апеляційному чи касаційному порядках не переглядалося, відтак згідно ст. 85 ГПК України набрало законної сили.

Отже, спір стосовно права на об’єкти нерухомості, реалізовані в процедурі банкрутства на спірному аукціоні та обставина правомірності включення ліквідатором спірного майна до ліквідаційної маси вже були предметом розгляду місцевого господарського суду ще у 2013 році.

У разі ж встановлення істотних для справи обставин, господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, виключно за нововиявленими обставинами в порядку ст. 112 ГПК України.

Таким чином, касаційна інстанція залишаючи без змін ухвалу від 29.08.2016 та постанову від 19.12.2016 спричинила ситуацію за якої у даній справі існують два протилежних рішення стосовно приналежності права боржника на спірні об’єкти нерухомості.

Однак суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. 47, 43 ГПК України вказаних обставин не дослідили та не надали їм відповідної правової оцінки, що свідчить про неповноту дослідження обставин у справі про банкрутство КВЖРЕП Ленінського району.

 

З повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/65625275