Особливості укладення мирової угоди у справі про банкрутство

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (стаття 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство) в редакції до 22.12.2011)*.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів  приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

У разі, коли умови мирової угоди, укладеної згідно з правилами статті 35 Закону про банкрутство, передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов’язаний погодитися на задоволення частини вимог з податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного податкового органу за місцезнаходженням боржника.

Саме підписання мирової угоди керівником відповідного податкового органу стало наріжним каменем в одній зі справ про банкрутство.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 5011-28/18833-2012 задоволено клопотання боржника та комітету кредиторів про затвердження мирової угоди, затверджено мирову угоду на визначених в ній умовах щодо відстрочення усіх вимог кредиторів четвертої черги на 2 роки та подальшого їх розстрочення на 1 рік рівними помісячними платежами упродовж третього року, зазначено про задоволення вимог податкового органу, включених до реєстру вимог кредиторів третьою особою, провадження у справі про банкрутство припинено.

Не погоджуючись з такою ухвалою, Українська міська рада Обухівського району Київської області 20.05.2016 звернулась з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції від 16.05.2016 та прийняти власне рішення про відмову у затвердженні мирової угоди від 18.03.2016, аргументуючи порушенням черговості при задоволенні вимог податкового органу, які визнано в шосту чергу, та доводячи про те, що угода про відстрочення на 2 роки та розстрочення упродовж третього року грошових вимог конкурсних кредиторів є мнимою, укладена формально, без реальних намірів виконання зобов’язань перед кредиторами четвертої черги, за відсутності будь-яких активів боржника, припинення господарської діяльності боржником протягом останніх 4 років та за відсутності інвестора з намірами дійсного фінансування боржника.

Переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний суд постановою від 30.06.2016 погодився з висновками суду першої інстанції, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції від 16.05.2016. При цьому, апеляційний суд відхилив доводи скаржника про мнимість укладеної мирової угоди, зазначивши про укладення між засновниками боржника (Дочірнім підприємством з 100% іноземною інвестицією «Альт-Інвест», ТОВ «Лісове) та ТОВ «Інвест-Хаус», як інвестором, договору інвестування у статутний капітал боржника внеску в розмірі 29 988 200 грн. протягом одного року, який укладено під відкладальною умовою набрання ним чинності з моменту затвердження судом мирової угоди у справі про банкрутство, відхилив доводи скаржника про невідповідність форми мирової угоди Типовій формі, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України № 1223/5 від 19.06.2013, та згідно якої така угода повинна погоджуватися керівником податкового органу, з посиланням на погашення боржником в повному обсязі грошових вимог перед ДПІ в Обухівському районі Київської області згідно квитанцій №№ 39-40 від 01.02.2016.

Вищий господарський суд України скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу про банкрутство на розгляд на стадію розпорядження майном, виходив з того, що включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог податкового органу, як за основними зобов’язаннями (третя черга), так за санкціями за невиконання податкових зобов’язань (шоста черга), зобов’язує керівника податкового органу погодитися на укладення мирової угоди, прийнятої за згодою між боржником та комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів, про що керівник відповідного податкового органу стверджує своїм підписом на тексті мирової угоди, наданої йому після її підписання керівником боржника та головою комітету кредиторів.

Також, в силу введеного мораторію Законом про банкрутство, забороняється задоволення у процедурі розпорядження майном вимог окремих кредиторів, зокрема, вимог 6 черги, за наявності незадоволених вимог кредиторів 4 черги, за винятком задоволення в один день вимог усіх кредиторів включених до реєстру вимог кредиторів, оскільки таке задоволення не порушить введеного мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів боржника.

Окрім того, касаційна інстанція критично оцінила як достатній доказ в обґрунтування зміни майнового стану боржника та виходу його з критичного стану неплатоспроможності, укладення договору інвестування від 25.03.2016, який не набрав чинності на момент затвердження мирової угоди у справі про банкрутство та ніяким чином не впливав на майновий стан боржника в момент розгляду справи про затвердження мирової угоди, а отже не міг бути достатнім доказом в обґрунтування обставин покращення майнового стану боржника та реальності його намірів щодо виконання конкурсних грошових вимог на суму понад 39 млн. грн., включених до мирової угоди.

Однак, не увесь склад колегії підтримав вказану позицію. Згідно з наявною в ЄДРСР Окремою думкою, виходячи з системного аналізу положень ст.ст. 77 – 82 Закону про банкрутство мета господарського суду полягає, насамперед, у перевірці порядку та умов укладення мирової угоди, визначених нормами Закону про банкрутство.

У даному ж випадку, умови мирової угоди, затвердженої судом першої та апеляційної інстанції, чинному законодавству не суперечили, оскільки:

по-перше, у п. 3.1.1. мирової угоди кредитори зазначили, що грошові вимоги податкової інспекції погашені третьою особою та не є предметом мирової угоди, чим засвідчили про відсутність своїх заперечень. Враховуючи, що мораторій вводиться з метою захисту інтересів кредиторів, то відсутність порушень їх прав, в цілому свідчить про правомірність погашення грошових вимог податкової інспекції та повністю спростовує доводи скаржників, щодо необхідності затвердження мирової угоди з керівником відповідної податкової інспекції;

по-друге, як вбачається з квитанції № 39 від 01.02.2016 грошові кошти в рахунок погашення грошового зобов’язання перед ДПІ у Обухівському районі, сплачені фізичною особою – Нестеруком Ю.А. від імені боржника. З урахуванням того, що у боржника відсутні активи для здійснення такої фінансової операції, можна прийти до висновку, що платником фактично виступив  Нестерук Ю.А., як третя особа, яка вчинила дії на власний розсуд в інтересах ТОВ «Конча-Заспа». Вищим господарським судом у постанові від 08.11.2016 зазначено, що зобов’язання перед ДПІ у Обухівському районі у розмірі 4 118, 26 грн. погашено ТОВ «Конча-Заспа». Між тим,у випадку здійснення вказаної фінансової операції боржником за власний кошт, така обставина не могла бути достатньою та вагомою підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень щодо затвердження мирової угоди;

і, по-третє, розмір погашеної суми грошових вимог податкової інспекції – 4 118, 26 грн. (штрафні санкції) не є значним та не міг бути підставою для скасування судових рішень, якими мирову угоду затверджено, з урахуванням того, що остання врегулювала погашення грошових вимог на загальну суму 39 179 502, 95 грн.

Таким чином, касаційна інстанція своїми діями спричинила ситуацію за якої стала в розріз з основною ціллю інституту банкрутства, а саме збереження господарюючого суб’єкта та відновлення його платоспроможності з метою забезпечення загальнодержавного інтересу. Разом з тим, дії суду лежать поза правовим регулюванням та націлені на ліквідацію боржника, що спричинять додаткові державні витрати, оскільки держава в особі Українська міська рада Обухівського району понесе значні витрати у послідуючій процедурі банкрутства.

З повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/62665779


* Відповідно до п. 1-1 Розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 4212-VІ від 22.12.2011, згідно з яким цей Закон викладено у новій редакції, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Отже, щодо справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності вищезазначеним Законом, застосовуються положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції до 22.12.2011.