Загальна форма оскарження правочинів боржника

З метою захисту майнових інтересів кредиторів боржника законодавець встановив дві форми оскарження правочинів боржника: загальну (з загально-цивільних підстав) та спеціальну (з підстав, визначених Законом про банкрутство).

Загальна форма оскарження здійснюється в позовному провадженні на загально-цивільних підставах. У цьому випадку певною мірою забезпечуються правові гарантії суб’єктів господарювання, діють загальні принципи господарського процесу, що дають змогу учасникам процесу використовувати в повному обсязі весь арсенал правових заходів.

Розглянемо яскравий приклад загальної форми оскарження правочину, укладеного з боржником.

06 грудня 2012 року між боржником – товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський завод бурового обладнання» та Steel Industrial був укладений контракт № 37682380/12  на загальну суму 3 008 839,47 євро (що станом на 06.12.2012 становить 31 420 874,30 грн.), на підставі якого боржник зобов’язувався прийняти товар (продукцію) та оплатити його у строк до 06.02.2013.

Згідно Додаткової угоди № 1 від 20.12.2013 граничний строк виконання умов спірного контракту відкладено до 03.08.2015.

На виконання умов спірного контракту боржником в односторонньому порядку було частково сплачено передоплату за спірним контрактом в розмірі 1 480,68 євро., що підтверджується банківською випискою від 11.11.2015.

В подальшому, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2015 у справі № 904/9465/15 стягнуто з боржника суму попередньої оплати у розмірі 76  318  829, 76 грн., що еквівалентно 3  007  358,79 євро.

Ухвалою від 03.03.2016 у справі № 904/10083/15 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський завод бурового обладнання», на підставі вказаного судового рішення від 25.11.2015, визнано грошові вимоги Steel Industrial до боржника на загальну суму 78 573 879,63 грн., які віднесено до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

Перевіряючи правомірність укладеного боржником контракту Вищий господарський суд України в постанові від 07.06.2017 у справі № 904/10083/15 зазначив, що згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоби створити уявлення в оточуючих суб’єктів про наявність правового зв’язку між сторонами такого правочину.

При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов’язань тощо.

Як вбачається з умов спірного контракту, Steel Industrial зобов’язався  поставити товар на загальну суму 3 008 839,47 євро, а боржник прийняти його та оплатити в строк до 03.08.2015.

При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, компанія Steel Industrial після реєстрації 07.08.2012 та укладення спірного контракту з боржником 06.12.2012, ніякої господарської діяльності не вела, а з поданої фінансової звітності останньої за 2013 – 2015 роки не вбачається інформації щодо наявності у компанії будь-яких правовідносин, у тому числі невиконаних зобов’язань, за спірним контрактом.

Також ВГСУ звернув увагу на встановлений судом факт відсутності у позивача – Steel Industrial змоги сплатити судовий збір у сумі 182 700,00 грн. на час звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості в сумі 76 356 839,67 грн. (рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2015 у справі № 904/9465/15).

У зв’язку з чим виникає питання, чи взагалі здійснювала компанія Steel Industrial поточну господарську діяльність в обсязі, достатньому для виконання зобов’язання за спірним контрактом щодо забезпечення поставки товарів боржнику на суму 3 008 839,47 євро, за умови що у останньої були відсутні кошти навіть для сплати судового збору за подання позову до господарського суду України.

При цьому, всі дії по стягненню заборгованості з боржника за спірним контрактом були вчинені чомусь саме на передодні порушення справи про банкрутство боржника – у листопаді 2015 року, а не раніше. Однак, вказані обставини судами попередніх інстанцій також досліджені не були.

Більше того, як вбачається з моменту укладання спірного контакту у 2012 році по сьогоднішній день, тобто протягом п’яти років, жодних значимих дій, спрямованих на реальне виконання контракту зі сторони контрагентів вчинено не було, оскільки перерахування боржником незначної суми попередньої оплати в кінці 2015 року не свідчить про наявність двосторонніх дій, спрямованих на взаємне виконання чи не виконання умов спірного контракту.

Натомість, наявність переписки сторін з приводу умов спірного контракту на яку посилаються суди попередніх інстанцій, яка не містить вхідних реєстраційний номерів, не може сама по собі свідчити про наявність діалогу боржника з компанією Steel Industrial, так як для встановлення відповідного факту необхідно дослідити підтверджуючі документи здійснення цієї переписки (квитанції відділення поштового зв’язку, журнал реєстрації вхідної/вихідної кореспонденції тощо).

Також як вбачається, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності спірного контракту, встановленої рішенням від 25.11.2015 у справі № 904/9465/15, оскільки з боржника було стягнуто за цим контрактом 76  318  829, 76 грн. попередньої оплати.

Разом з тим, суди лишили поза увагою ту обставину, що системний аналіз приписів ст. ст. 538, 693 Цивільного кодексу України, дає підстави дійти висновку, що застосування продавцем такого способу захисту свого права, як стягнення з покупця суми попередньої оплати, можливий виключно у випадку поставки продавцем товару за умови відсутності здійснення покупцем попередньої оплати за поставлений товар.

Проте судові рішення у цій справі не містять жодних посилань на будь-які докази вчинення з боку Steel Industrial дій по виконанню свого обов’язку з поставки товару за спірним контрактом, а на запитання колегії суддів щодо поставки товарів, представник боржника зазначив про їх відсутність. У зв’язку з чим виникає питання стосовно наявності у Steel Industrial фактичного права вимоги попередньої оплати з боржника за непоставлений товар.

Втім в подальшому на підставі вказаного рішення від 25.11.2015, Steel Industrial визнано конкурсним кредитором боржника та віднесено його грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів в розмірі 78 573 879, 63 грн. до четвертої черги задоволення.

Як наслідок, безтоварно стягнена конкурсна заборгованість Steel Industrial склала майже 1/3 конкурсних грошових вимог боржника, що стало достатнім для отримання контролю за процедурою банкрутства, у тому числі з метою подальшого ухилення від сплати грошових зобов’язань інших кредиторів за допомогою механізмів та пільг процедури банкрутства.

Однак, судами попередніх інстанцій вищезазначеним обставинам справи не надана вичерпна правова оцінка, а саме щодо наявності у сторін наміру створення реальних правових наслідків, які обумовлюються спірним контрактом (у даному випадку – оплатне придбання товарів), з метою виключення ознаки фіктивності спірного контракту та наявності у сторін умислу, спрямованого на створення штучної кредиторської заборгованості Steel Industrial.

У зв’язку з чим висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним контракту № 37682380/12 від 06.12.2012 є передчасними.

Як наслідок, постановою ВГСУ від 07.06.2017 у справі № 904/10083/15 рішення першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справа № 904/10083/15 в частині визнання недійсним контракту № 37682380/12 від 06.12.2012 направлена на новий розгляд. При цьому ВГСУ зазначено, що при новому розгляді необхідно врахувати викладене, встановити факт наявності чи відсутності ознак фіктивності спірного контракту, а саме чи відповідає внутрішня воля сторін контракту, зовнішньому її прояву, шляхом дослідження фінансової, бухгалтерської документації та підтверджуючої документації листування й вирішити справу у відповідній частині згідно з вимогами чинного законодавства.

 

З повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/67096565