Порушення порядку реалізації майна боржника

Одними з найактуальніших у процедурі банкрутства є питання продажу майна боржника на прилюдних торгах та наслідки визнання останніх недійсними.

Як співвідносяться скасування результатів аукціону, на якому було відчужено майно боржника, та добросовісність набувача? На це запитання спробуємо знайти відповідь з прикладу з судової практики.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 17.10.2016  відмовлено у задоволенні позову ТОВ “ФФС” до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фонд сприяння добудові», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстрой сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Калінбудінвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікромегас Інвест» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсними договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» залишено  без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2016 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2017 у справі № 916/1808/16 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 та рішення господарського суду Одеської області від 17.10.2016 у справі № 916/1808/16 скасовано; справу № 916/1808/16 передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області в межах справи  № 916/2018/14  про банкрутство ТОВ «ФФС».

Як зазначив суд касаційної інстанції, 09.02.2016 між ТОВ “Фонд сприяння добудові” (продавець) та ТОВ “Укрстрой сервіс” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ “Укрстрой сервіс” купило земельну ділянку загальною площею 0,9375га, що знаходиться за адресою м. Одеса, вул. Генуезька, 1, кадастровий номер 5110137500:51:003:0260 (Земельна ділянка). Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. та зареєстрований у реєстрі за № 101 (т. 1, а.с. 64-66).

09.02.2016 державним реєстратором — приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. на підставі вищевказаного договору на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28144808 від 09.02.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 13173325, про право власності ТОВ “Укрстрой сервіс” на земельну ділянку.

Відповідно до іпотечного договору від 09.02.2016, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. та зареєстрованого у реєстрі за № 106, ТОВ “Укрстрой сервіс” передало зазначену земельну ділянку в іпотеку ТОВ “Калінбудінвест” в забезпечення основного зобов’язання в розмірі 8 624 044,00 грн.

Ліквідатор ТОВ “ФФС” звернулась до суду із позовом до ТОВ “Фонд Сприяння Добудові”, ТОВ “Укрстрой сервіс”, ТОВ “Калінбудінвест” про визнання недійсним вищезазначених договорів та витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, пославшись на те, що спірне майно — земельна ділянка вибула із володіння ТОВ “ФФС” поза його волею, тобто незаконно, оскільки прилюдні торги, проведені у формі аукціону з продажу майна ТОВ “ФФС” в межах справи про банкрутство визнано судом недійсними.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частин 1, 3 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У разі, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини 1 статті 388 ЦК України, при цьому, чинне законодавство не пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання результатів торгів (аукціону) недійсними є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

Відтак, статтею 388 ЦК України встановлено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, коли майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Тому, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема – чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постановах від 14.10.2014 у справі № 923/318/13, від 11.06.2014 у справі № 6-52цс14.

ВГСУ зазначив, що обґрунтовуючи свої позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, ліквідатор ТОВ «ФФС» послався на те, що земельна ділянка вибула із володіння боржника ТОВ “ФФС” поза його волею, оскільки попередній ліквідатор порушив порядок продажу майна, внаслідок чого результати аукціону визнані судом недійсними.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 у справі № 916/2018/14 про визнання банкрутом ТОВ «ФФС» визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ “ФФС” в межах справи про банкрутство ТОВ “ФФС”, а саме — земельну ділянки розміром 0,9375га, кадастровий номер 5110137500:51:003:0260 по вул. Генуезька, 1 в м. Одеса та майна № 2 — майнові права на нерухомість, представлені майновими правами на об’єкт незавершеного будівництва, визнано недійсним договір купівлі — продажу від 15.05.2015, укладений між ТОВ “ФФС” та ТОВ “Фонд сприяння добудові”, яким відчужено майно № 1 та майно № 2;  скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 841, видане 20.05.2015  про право власності ТОВ “Фонд сприяння добудові”, на земельну ділянку; усунено арбітражного керуючого Пояркова В.О. від виконання повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю “ФФС” у зв’язку з неналежним виконанням обов’язків.

В свою чергу, постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2016, постанову суду апеляційної інстанції від 27.01.2016 залишено без змін з огляду на проведення аукціону 12.05.2015р. з продажу заставного майна банкрута ТОВ “ФФС” з порушенням вимог ст.ст. 41, 44 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 3 ст. 105 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 про визнання недійсним результатів аукціону з продажу спірного майна банкрута набрала законної сили з дня її прийняття – 27.01.2016, а з моменту її розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України – стала відкритою та загальнодоступною.  

Відповідно до ст.  129¹ Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

За змістом положень ч.  2 ст.  13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Між тим, обов’язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначена постанова Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 набрала законної сили, отже встановлені нею обставини є преюдиційними при розгляді позову боржника ТОВ «ФФС» в особі ліквідатора Бєлової О.А про визнання недійсними договорів та витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Разом з тим ст. 388 ЦК України передбачено, що добросовісний набувач є таким за умови, що він не знав і не міг знати про те, що продавець не мав права відчужувати майно.

У зв’язку з чим, з моменту розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України судового акту про скасування результатів аукціону на якому було відчужено майно боржника, будь-які дії спрямовані на подальше відчуження такого майна, зокрема укладені внаслідок їх вчинення правочини, не можуть мати ознак добросовісного набувача за приписами ч. 1 ст. 388 ЦК України.

При цьому, відмовляючи в задоволенні позову ТОВ “ФФС” про витребування майна із чужого незаконного володіння в порядку ст. 388 ЦК України, суди  попередніх інстанцій дійшли  висновку про те, що недійсність аукціону та договору купівлі-продажу, на виконання якого право власності на земельну ділянку перейшло від  ТОВ «ФФС»  до ТОВ “Фонд Сприяння Добудові”, саме по собі не свідчить про вибуття земельної ділянки із володіння ТОВ «ФФС» не з його волі, тому відсутні підстави для витребування земельної ділянки відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України.  

Однак, дійшовши вказаного висновку, суди не врахували ту обставину, що договір купівлі — продажу, укладений за результатами проведеного аукціону та за яким спірне майно вибуло з володіння боржника,  визнано судом недійсним з тих підстав, що ліквідатором було  порушено порядок реалізації майна банкрута, встановлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Отже, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам ліквідатора ТОВ «ФФС»  Бєлової О.А та заявника апеляційної скарги ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк» щодо обставин вибуття спірного майна з володіння боржника.

Пунктом  3 статті 388 ЦК України передбачено, що у разі  придбання майна за відплатним договором в особи,  яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якщо він передав майно у володіння, не з його волі іншим особам.

Однак, вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, дійшли висновку про те, що  заявником не надано будь-яких доказів, що свідчать про недобросовісність набуття ТОВ “Укрстрой сервіс” прав на спірну земельну ділянку, яку ТОВ “Фонд сприяння добудові” придбало у ТОВ “ФФС”.

Отже, колегія суддів ВГСУ вважає, що при розгляді даної справи висновки судів попередніх інстанцій зроблені без повного дослідження всіх суттєвих обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, що є порушенням  вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 4¹ ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з частиною 9 статті 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.

Частиною 4 статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 20  Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №4212-VI від 22.12.2011 року, що набрав чинності 19.01.2013 року, спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особами, чиї майнові права порушено (ліквідатором боржника, кредиторами) після 19.01.2013року, належить до виключної підсудності господарського суду в межах провадження у справі про банкрутство.

Вказана правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов’язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах  від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 та від 16.11.2016 у справі №908/560/16.

Системний аналіз положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону застосовуються переважно щодо інших законодавчих актів.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Як вбачається з матеріалів справи, даний позов поданий ліквідатором ТОВ “ФФС”  з метою повернення майна боржника до ліквідаційної маси.

Оскільки даний спір про витребування з чужого незаконного володіння майна ТОВ «ФФС», яке перебуває в процедурі банкрутства, безпосередньо пов’язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство та стосується питань щодо формування ліквідаційної маси банкрута, колегія суддів ВГСУ вважає, що він підлягає розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ “ФФС”, а не в окремому позовному провадженні.

Проте, суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, чим припустились порушення норм ст.ст. 4⁷, 43 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам.