Оскарження судових актів в процедурі банкрутства учасником господарського товариства

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

В той же час, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 4¹ ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, чинним законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (конкурсні кредитори(представник комітету кредиторів) та боржник ( банкрут), забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб’єкта підприємницької діяльності — боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Відповідь на запитання «Чи є учасник товариства учасником провадження у справі про банкрутство?» спробуємо знайти ознайомившись з позицією ВГСУ у справі № 910/18823/16.

Так, в постанові від 11.04.2017 ВГСУ зазначив, що учасник товариства  в розумінні Закону України «Про господарські товариства» може бути лише власником частки  корпоративних прав, а не власником майна боржника.

Отже, учасники господарського  товариства в силу  вимог ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» можуть бути учасниками справи про банкрутство, якщо вони матимуть статус будь-якої з зазначених в ст. 1 Закону  осіб.

Відповідно до  вимог п. 12 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» № 15 від 18.12.2009 юридичні та фізичні особи, акціонери, учасники господарських товариств, що не мають статусу сторони чи учасника у справі про банкрутство, не мають права на оскарження судових рішень у справі про банкрутство, а помилково порушене апеляційне і касаційне провадження підлягають припиненню в порядку, передбаченому статтею 80 ГПК на підставі ст. 91 та 107 ГПК, як такі, що не підлягають вирішенню в господарських судах. 

З урахуванням викладеного, ВГСУ постановою від 11.04.2017 скасував рішення апеляційної інстанції та припинив апеляційне провадження з огляду на відсутність у скаржника – гр. Бабушкіна С.В. (учасника товариства) процесуального права на оскарження прийнятих у справі рішень.

Іншу правову позицію, з урахуванням фактичних обставин у справі, викладено в Окремій думці у справі № 910/18823/16.

Щодо порушення процесуального порядку відкриття процедури банкрутства на підставі ст. 95 Закону про банкрутство, зазначено, що на момент порушення провадження у справі про банкрутство – 31.10.2016, між учасниками ТОВ «Ліра-2000» існував корпоративний спір щодо легітимності ухвалення товариством з обмеженою відповідальністю «Оілсі» (власника 100% статутного капіталу боржника) рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ліра-2000» від 19.07.2016 про ліквідацію юридичної особи, оформленого протоколом № 19-07/16.

Так, на момент порушення справи № 910/18823/16 про банкрутство ТОВ «Ліра-2000» у провадженні господарського суду міста Києва знаходилися справи:

— № 910/17372/16 про визнання незаконним рішення загальних зборів боржника від 19.07.2016 та

— № 910/15792/14 про затвердження мирової угоди від 16.11.2015, укладеної між гр. Бабушкіним С.В. (заявник апеляційної скарги у справі про банкрутство боржника та власник 75,2% статутного капіталу ТОВ «Ліра-2000»), Бобнєвим І.Ю. (власник 75,2% статутного капіталу боржника до 30.07.2013), Компанією «Brawding Trading Limited» (власник 75,2% статутного капіталу боржника з 30.07.2013 по 17.11.2016 та на чию користь за умовами мирової угоди перераховані кошти в розмірі 22 581 025 грн.), ТОВ «Ліра-2000» (боржник у справі про банкрутство) та ТОВ «Оілсі» (з 06.11.2014 власник 100% статутного фонду ТОВ «Ліра-2000», що 19.07.2016 одноособово прийняв рішення про ліквідацію боржника).

Згідно офіційних даних електронного порталу Єдиного державного реєстру судових рішень, вказані справи знаходяться на етапах апеляційного та касаційного оскаржень та по жодному спору відсутнє фактичне вирішення питання щодо корпоративних право учасників ТОВ «Ліра-2000» – боржника у цій справі про банкрутство.

Також зауважено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2016 у справі № 910/17372/16 з метою забезпечення позову про визнання незаконним рішення загальних зборів від 19.07.2016 встановлено заборону щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Реєстр) запису про припинення ТОВ «Ліра-2000».

Втім, не зважаючи на це 17.10.2016 ТОВ «Ліра-2000» в особі ліквідатора Васильченко-Міхно Г.М. звернулося до місцевого господарського суду з заявою про порушення провадження у справі на підставі ст. 95 Закону про банкрутство.

В свою чергу, господарський суд міста Києва ухвалою від 31.10.2016 порушив справу про банкрутство ТОВ «Ліра-2000» в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, а постановою від 09.11.2016 визнав боржника банкрутом та відкрив щодо нього ліквідаційну процедуру.

Проте з огляду на викладені вище обставини справи, здійснюючи провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, судами попередніх інстанцій були допущені грубі порушення норм матеріального та процесуального права, що лишилися поза увагою Вищого господарського суду України під час здійснення касаційного провадження у цій справі та винесення рішення по суті.

Так, згідно імперативних приписів ч. 1 ст. 95 Закону про банкрутство обов’язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується власником є дотримання останнім порядку ліквідації юридичної особи.

Як вбачається рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Ліра-2000» від 19.07.2016 вирішено ліквідувати боржника та призначити голову ліквідаційної комісії.

Однак, вказане рішення загальних зборів від 19.07.2016 було оскаржене гр. Бабушкіним С.В. в межах справи № 910/17372/16 з огляду на його незаконність та 27.09.2016 місцевим господарським судом ухвалено вжити запобіжні заходи шляхом  встановлення заборони щодо внесення до Реєстру запису про припинення ТОВ «Ліра-2000».

З огляду на винесення вказаного рішення, голові ліквідаційної комісії до моменту вирішення спору про право, варто було припинити вчинення будь-яких дій по ліквідації ТОВ «Ліра-2000» у зв’язку з забороною внесення до Реєстру запису про рішення учасників про ліквідацію останнього, що в свою чергу фактично унеможливило здоровий хід здійснення як процедури добровільної ліквідації боржника, так і відкриття процедури банкрутства на підставі ст. 95 Закону про банкрутство.

Втім ліквідатором за умови існування спору про право щодо прийняття рішення про добровільну ліквідацію та всупереч вимогам, встановленим ст. 95 Закону про банкрутство стосовно дотримання процедури добровільної ліквідації, було ініційовано порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником у зв’язку із недостатністю вартості майна ТОВ «Ліра-2000» для задоволення вимог його кредиторів у повному обсязі.

Слід зазначити, що системний аналіз ст. 11 Закону про банкрутство дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що у разі звернення до господарського суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, кредитор зобов’язаний підтвердити безспірність заявлених до боржника грошових вимог. Тобто головною умовою відкриття процедури банкрутства та розгляду зави кредитора є умова безспірності вимог, що свідчить насамперед про відсутність спору з приводу зобов’язання боржника перед цим кредитором.

Отже, відсутність спору про право є базовим принципом інституту банкрутства, що застосовується саме на етапі порушення провадження у справі про банкрутство. У зв’язку з чим, вказаний принцип стосується й порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, оскільки виключно за умови відсутності спору про право щодо добровільної ліквідації та безспірності рішення власника про ліквідацію юридичної особи, боржник набуває право звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство. Тому, саме за умови відсутності спору щодо необхідності здійснення добровільної ліквідації юридичної особи та безспірності цього рішення можливим є порушення спрощеної процедури банкрутства для досягнення єдиної мети боржника – його ліквідації.

У зв’язку з чим наявність спору про право на етапі прийняття рішення про ліквідацію ТОВ «Ліра-2000» є тією обставиною, що унеможливлює порушення провадження справи про банкрутство на підставі ст. 95 Закону про банкрутство та свідчить про допущення судом першої інстанції грубого порушення приписів Закону про банкрутство.

У якості прикладу обов’язкового дотримання процедури добровільної ліквідації боржника як передумови порушення справи про банкрутство за приписами ст. 95 Закону про банкрутств свідчить практика ВГСУ, викладена в постанові від 21.08.2013 у справі № 922/787/13-г, постанові від 18.06.2014 у справі № 922/4839/13, постанові від 15.10.2014 у справі № 911/75/14 та постанові від 25.02.2015 у справі № 922/2459/14.

Відтак, скасування постанови апеляції від 26.01.2017 та припинення апеляційного провадження суто на підставі порушення норм процесуального права у даній справі є необґрунтованим, з огляду на незаконне порушення справи в межах якої було прийнята постанова Вищого господарського суду України від 11.04.2017.

Щодо порушень корпоративних прав гр. Бабушкіна С.В., як власника 75,2% статутного капіталу боржника, зазначено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі № 910/15792/14 затверджено мирову угоду від 16.11.2015, укладену між гр. Бабушкіним С.В., Бобнєвим І.Ю., Компанією «Brawding Trading Limited», ТОВ «Ліра-2000» та ТОВ «Оілсі», згідно до умов якої до гр. Бабушкіна С.В. перейшло право власності на частку у статутному капіталі ТОВ «Ліра-2000», що становить 75,2%.

Вказана ухвала від 17.11.2015, на момент прийняття 19.07.2016 рішення про ліквідацію ТОВ «Ліра-2000», порушення 31.10.2016 провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ліра-2000» та визнання 09.11.2016 його банкрутом, скасована не була.

В розумінні ст. 363 Цивільного кодексу України право власності на частку у статутному капіталі ТОВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, а набуття такого права надає третій особі право на вступ до товариства. Вказана правова позиція також викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин».

Разом з тим, згідно приписів ст. 655 Цивільного кодексу України, частка у статутному капіталі ТОВ повинна бути передана у власність покупцю та оплачена ним.

При цьому, за умовами пунктів 3, 4 мирової угоди, на момент її затвердження гр. Бабушкіним С.В. внесено на депозитарний рахунок господарського суду міста Києва грошові кошти в сумі 22 581 025 грн. в забезпечення оплати останнім, як покупцем, частки у розмірі 75,2% статутного капіталу боржника за договором купівлі-продажу від 30.07.2013.

Отже, з 17.11.2015 гр. Бабушкін С.В. є власником 75,2% статутного капіталу ТОВ «Ліра-2000», у зв’язку з чим, будь-які правові дії спрямовані на зміну правового статусу ТОВ «Ліра-2000» (прийняття рішення про ліквідацію, порушення щодо товариства справи про банкрутство та визнання його банкрутом) безпосередньо стосуються законних прав та інтересів гр. Бабушкіна С.В., як власника ¾ його статутного капіталу.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Оскільки право ініціювати порушення справи про банкрутство на підставі ст. 95 Закону про банкрутство належить виключно боржнику в особі голови ліквідаційної комісії, то правом оскарження рішень прийнятих в межах справи про банкрутство мають кредитори, які були визнані боржником й зазначені ним в заяві про порушення справи та власник (орган уповноважений здійснювати управління майном боржника).

Крім того у даній справі слід враховувати передбачений ст. 95 Закону про банкрутство обов’язок дотримання процедури добровільної ліквідації, тому якщо власник майна боржника ініціював позовне провадження з метою вирішення спору щодо правомірності проведення добровільної ліквідації боржника, то він маже бути й учасником відокремлено провадження по порушенню справи про банкрутство боржника.

У зв’язку з чим, припинення апеляційного провадження з огляду на відсутність у гр. Бабушкіна С.В. права апеляційного оскарження судових рішень у справі про банкрутство  є безпідставним та таким, що прямо порушує охоронювані законом права та інтереси гр. Бабушкіна С.В., як власника майна боржника.

Щодо наявності ознак умисного банкрутства ТОВ «Ліра-2000», зазначено, що відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України під доведенням до банкрутства розуміється умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином – засновником (учасником) або службовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

У даній справі звертає на себе увагу обставина звернення ТОВ «Ліра-2000» в порядку ст. 95 Закону про банкрутство до господарського суду з метою ліквідації юридичної особи.

Так, згідно поданого боржником проміжного ліквідаційного балансу станом на 05.10.2016 загальний розмір кредиторських вимог, що визнанні ТОВ «Ліра-2000» склав 206 446 875,09 грн., загальна вартість активів склала 98 494,02 грн. (52 281,77 грн. – кошти, що знаходяться на рахунках боржника та 43 773 грн. дебіторської заборгованості), будь-яке рухоме та нерухоме майно у боржника відсутнє.

У зв’язку з чим, з огляду на недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів, господарський суд міста Києва визнав боржника банкрутом та відкрив щодо нього ліквідаційну процедуру.

При цьому як вбачається з поданих боржником до господарського суду документів, кредиторська заборгованість до боржника виникла:

— перед ТОВ «ОПТІМУС ПРАЙМ» на підставі договору надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.12.2014, відповідно до умов якого ТОВ «ОПТІМУС ПРАЙМ» надає ТОВ «Ліра-2000» безвідсоткову поворотну фінансову допомогу  в сумі 30 000 000 грн., зі строком повернення не пізніше 24.06.2015;

— перед гр. Васильченко-Міхно Г.М. на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 19.12.2014, відповідно до умов якого гр. Васильченко-Міхно Г.М. надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в розмірі 1 000 грн., зі строком повернення до 30.12.2015 та договору про надання поворотної фінансової допомоги № 23/04-2015 від 23.04.2015, відповідно до умов якого гр. Васильченко-Міхно Г.М. надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в розмірі 350 000 грн., зі строком повернення до 30.12.2015;

— перед ТОВ «ГАРАНТ ПРОФ ІНВЕСТ» на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги № 20141209-ПФД від 09.12.2014, відповідно до умов якого ТОВ «ГАРАНТ ПРОФ ІНВЕСТ» надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в сумі 27 000 грн., зі строком повернення до 31.12.2015;

— перед ТОВ «ОІЛСІ» на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги № 05-01/2015 від 05.02.2015, відповідно до умов якого ТОВ «ОІЛСІ» надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в розмірі 320 000 грн., зі строком повернення до 31.01.2015 (!) та договору про надання поворотної фінансової допомоги № 11-04/16 від 11.04.2016, відповідно до умов якого ТОВ «ОІЛСІ» надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в розмірі 2 428 000 грн., зі строком повернення до 01.05.2017;

— перед гр. Стецковим П.В. на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги № 02/08/2016 від 02.08.2016, відповідно до умов якого гр. Стецков П.В. надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в розмірі 10 000 грн., зі строком повернення до 02.09.2017;

— перед гр. Лиманюк О.М. на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги № б/н від 19.06.2014, відповідно до умов якого гр. Лиманюк О.М. надає ТОВ «Ліра-2000» поворотну фінансову допомогу в розмірі 250 грн., зі строком повернення до 31.12.2014;

— перед ТОВ «Науково-технічна спілка» на підставі договору позики № 001/П/14 від 18.06.2014, відповідно до умов якого ТОВ «Науково-технічна спілка» надає ТОВ «Ліра-2000» позику в розмірі 20 000 000 грн., зі строком користування до 24.06.2014 (! на сім днів) та договору позики № 003/П/14 від 17.06.2014, відповідно до умов якого ТОВ «Науково-технічна спілка» надає ТОВ «Ліра-2000» позику в розмірі 22 700 грн., зі строком користування до 24.06.2014 (! на вісім днів);

— перед ТОВ «СВ-РІЕЛТ» на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 15/71-1 від 20.03.2015, відповідно до умов якого ТОВ «СВ-РІЕЛТ» продав, а ТОВ «Ліра-2000» в особі директора Васильченко-Міхно Г.М. купив цінні папери (чотири простих векселя) за ціною 100 000 000 грн.

Отже, за період з 2014 по 2016 роки ТОВ «Ліра-2000» отримало фінансову допомогу в розмірі 33 136 250 грн., позику в сумі 22 022 700 грн. та придбало прості векселя на суму 100 000 000 грн.

Разом з тим, незважаючи на отримані кошти в розмірі 53 158 950 грн. та актив у вигляді цінних паперів загальною вартістю 100 000 000 грн., 19.07.2016 рішенням загальних зборів ТОВ «Ліра-2000» (в особі одного учасника товариства — ТОВ «Оілсі») вирішено ліквідувати юридичну особу, а вже 05.10.2016 зборами учасників прийнято рішення звернутися до господарського суду з заявою про визнання боржника банкрутом в порядку ст. 95 Закону про банкрутство, з огляду на відсутність у боржника будь-якого майна та наявності активів у розмірі всього 98 494,02 грн., з яких 43 773 грн. складає дебіторська заборгованість.

При цьому жодних відомостей, щодо долі коштів в сумі 53 158 950 грн. та цінних паперів загальною вартістю 100 000 000 грн. в ліквідаційному балансі не відображено, а судами відповідно не встановлено.

Все це свідчить про умисне доведення боржника до банкрутства з метою виведення та приховування активів ТОВ «Ліра-2000» й знецінення корпоративних прав товариства.

Втім за таких обставинах справи, власник 75,2% статутного капіталу боржника – гр. Бабушкін С.В., який сплатив за цю частку 22 581 025 грн. та оскаржував ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Ліра-2000» та постанову про ліквідацію останнього, ВГСУ до розгляду справи № 910/18823/16 не допущений. Такими діями суд касаційної інстанції фактично позбавив власника майна боржника законного права на оскарження дій голови ліквідаційної процедури ТОВ «Ліра-2000».

Також зауважено, що право власності є основоположним принципом як національного, так і європейського законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Згідно ст. 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як вбачається принцип мирного володіння майном та можливість кожного реалізовувати право на захист своїх майнових прав в порядку справедливого та публічного розгляду справи за його участю, є тими основоположними принципами, які держави-учасниці Конвенції зобов’язані гарантувати на національному рівні.

У зв’язку з чим порушення прав та законних інтересів гр. Бабушкіна С.В., як власника 75,2% статутного капіталу ТОВ «Ліра-2000», тобто власника частки статутного капіталу боржника є підставною звернення до Європейського Суду за їх захистом.

З повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/66137230